Грузія, за переказами, що ґрунтуються на грузинському найдавнішому рукописі, є жеребом апостолів Божої Матері. На початку 324 року за допомогою праць рівноапостольної святої Ніни стало християнство державною Грузинською релігією. Організація храму розміщувалася в межах Грузинської православної церкви. Було складним питання про її отримання автокефалії. Як вважав історик, священик Кирило Цинцадзе, ця споруда користувалася фактичною самостійністю з періоду царя Міріана. Отримала вона повну автокефалію тільки в п'ятому столітті від собору, скликаного патріархом Петром третім Антіохійська.
Дев'ята стаття Грузинської Конституції показує: "Визнає держава виняткову роль православного храму в історії країни і спільно з цим проголошує цілковиту свободу віросповідання з релігійними переконаннями, його державну незалежність".
Історія Автокефальної Грузинської православної церкви
- gryzinskaya-cerkov.jpg (66.56 Кіб) Переглянуто 75 разів
У період метання жереба Свята Діва Марія заявила Апостолам таке: "Бажаю і Я разом з вами прийняти жереб, щоб і Мені мати країну, яку дозволить Мені дати Сам Всевишній".
Були кинуті жереби. За ним в уділ Пресвятій Діві дісталася сама Іверія. З величезною радістю володарка свою частку прийняла і готова вже була йти туди, зі словом благовістив. З'явився перед самим її виступом у дорогу їй Господь Ісус. Він сказав: "Моя Матір, не відкину Твого жереба, і також не залишу Твого народу без участі в небесних благах. Але замість себе відправ Андрія Первозванного в Твій уділ. І з ним пішли Твій образ, який зобразиться прикладанням на те приготовленої дошки до обличчя Твого. Той образ буде Тебе замінювати і послужить хранителем твоїх людей на віки віків". Свята Діва Марія після цього божественного явища до себе покликала святого апостола Андрія, йому передала Господні слова. Апостол на них лише відповів: "Свята воля Твого Сина і Твоя навіки буде".
Пресвята потім умила Своє обличчя, зажадала дошку, її приклала до Свого обличчя, відбився на дошці образ Владичиці разом із Предвічним Сином на її руках.
Апостол Андрій, дуже скоро після цієї події, вирушив християнство проповідувати. Він спочатку пішов від Палестини на північ, потім на схід повернув, досяг мегаполісу Трапезунда. Він на той період часу знаходився біля Егрісі, сучасної Мінгрелії. Там після проповідувань Євангелія перейшов в Іверію, в землю під назвою Дід-Адчари.
Сам апостол там за допомогою творінь чудес, а також проповіддю багатьох людей у християнство навернув і їх хрестив. Як розповідав царевич Вахуштій, син царя Вахтанга п'ятого, там, де поставив Апостол Андрій ікону Божої Матері, відкрили цілюще джерело. Поставивши новоспеченим християнам дияконів та ієреїв, побудувавши Грузинську православну церкву на честь Найсвятішої Божої Матері, а також встановивши порядок, їх залишив апостол.
Коли святий Андрій із тієї землі йшов, то новонавернені попросили його залишити ікону самої Божої Матері. Але на це прохання апостол не дав своєї згоди, а наказав зробити дошку, завбільшки як ця ікона, і йому принести. Коли готова була дошка, він її поклав на саму ікону Божої Матері. Повністю ікона на дошці зобразилася. Віддав апостол новий образ християнам, який поставили вони в новому своєму храмі. Потім святий Андрій вирушив у інші землі.
Перейшовши через дзархійську ущелину і гору, яку називали горою Залізного Хреста, він вступив у райони Самцхе, зупинився в селищі під назвою Заден-гора. Прямо звідси він вирушив у мегаполіс Ацкурі, який у давнину називався Сосангеті.
Апостол, достигнув Ацкури, коло центрального капища выбрал один дом и в нём поселился. Там на тот период времени царствовала одна вдова, которая имела единственного сына. Она больше всего в мире его любила. Он являлся единственным наследником царства её. Сын вдовы, к большому несчастью, незадолго до того, как апостол пришёл в Ацкури скончался.
Согласно по приданию, в период пребывания в Ацкури апостола Андрея произошли чудеса. Главным из них является уничтожение статуи языческого бога и воскрешение сына вдовы. Потом, новообращённым поставив иереев, епископов и диаконов, Андрей уже хотел отправиться в иные страны. Но, царица вместе со своими подданными Андрея просили не покидать их, либо оставить им нерукотворную икону самой Божией Матери. Поставили оставленную Андреем икону в новом здании, которое построили в честь Богородицы.
Андрей очень скоро после описываемых событий отправился в Нигли, Артан-Панкола и Кларджети. Он там после длительной проповеди в христианство обратил жителей тех селений, а также их крестил. Он потом на праздник Пасхи возвратился в Иерусалим.
Святой Андрей после Пятидесятницы с собой взял апостола Матфея, Симона Кананита и иных. Он с ними изначально оправился к царю Авгарю. Там окрестив жителей и проповедовав слово Бога, апостола Фаддея оставил, чтобы Грузинская православная церковь была утверждена. Иные же, с проповедью обходя сёла и города Понта и Каппадокии, наконец, достигли Карталинской страны или Иверии. Они дальше прошли небольшую часть Тиулетской землипрямо до речки Чорохи.
Апостолы потом посетили Сванети, под командованием вдовствующей царицы, а именно жены убитого царя Понтии Поламона Пифодоры. Она с большинством подданных христианство приняла и крещена была самим Андреем. Остался при царице в Сванети апостол Матфей с иными учениками для того, чтобы утвердили в христианстве новопосвященных. Об этом свидетельствует блаженный Иероним.
Андрей совместно с Симоном Кананитом из Сванети отправился в Осетию. Он достиг мегаполиса Фостафора. Апостолы тут обратили большинство в христианство. Они, покинув Осетию, пошли в саму Абхазию, достигли Севасти, сейчас Сухуми, где обратили большинство. Андрей здесь апостола Симона Кананита оставил с иными для утверждения новообращённых, а сам же в землю джакетов отправился. Не приняли христианства джакеты, даже более, самого апостола едва не убили. Андрей, оставив их, в Верхний Суадаг отправился.
Від апостола місцеві Верхнього Суадага прийняли віру. Він звідси вирушив до верхнього берега Чорного моря, відвідуючи села і міста, і досяг, нарешті, в Ахаї міста Патри. Там він прийняв смерть у п'ятдесят п'ятому році на хресті від самого анфіпата Егеата.
Віра, проповідувана святим Андрієм і після відходу його апостолами, що залишилися, в народі почала вкорінюватися. Фарсман перший або Адеркій, який за три роки до нашого століття запанував в Іверії, а також шістдесят три роки керував країною, почув про те, що піддані його звернулися до християнства від язичництва. Він почав на християн гоніння.
Більшість у період цього гоніння спільно з Симоном Кананітом прийняли мучеництво. Мабуть, християнство, пригнічене шаленством царя, все-таки справді переможено не було. Залишалися християни, які ховалися в лісах і горах. Вони мали місця спільних молитов і зібрань. Незабаром могила Кананіта, яка знаходилася в горах Абхазії біля Сухумі, стала предметом дуже глибокого шанування.
С периода данного гонения практически полстолетия Иверия больше ниоткуда не получала Христианских проповедников, не обладала руководителями, утверждающие новообращённых в исповедании их.
Как считал историк Грузинской православной церкви Михаил Сабинин: «Думаем, что данные предания имеют аналогичное право быть принятыми в соображение и выслушанными, как и предания иных храмов, к примеру, Русского, Болгарского и Греческого и что факт апостольского непосредственного основания могут доказать на основании данных преданий с аналогичной степенью вероятности».
Священномученник Климент в сотом году, епископ Римский, которого император Траян сослал в безлюдные места. Он наставлениями и творением чудес многим колхидцам помогал оставаться Христианству верными. Как считал Михаил Сабинин Грузинская православная церковь, которую ещё при жизни построил святой, включала в себя и Колхидскую.
